життя з заплющеними очима


Повз нас. Проходять люди, минають почуття, зникають образи. Повз нас проходять смертники, проходять інваліди, смертельно хворі, психічно хворі, бідні люди. А ми? З закритими очима йдемо і не бачимо. Не бачимо нічого далі власного носа, ну чи максимум – витягнутої руки.

Нещодавно в гуртожитку від університету імені Івана Франка дівчинка викинулась з вікна. Померла.

Коли чуємо статистику смертей, статистику самогубств… Махаємо рукою і просто думаємо «добре, що не я », чи ще того гірше «я такого ніколи не зроблю».

Так, перехідний вік. Так, безглузда смерть, без причини. Так, більше всього дівчинка це зробила в неадекватному стані. Так, її кинув хлопець, чи вона посварилась з подругами, чи з батьками, чи її зґвалтували, чи… Так, це не вихід. Так, ми такої дурості не зробили б. Так, вона слабка. І ще багато можна дописати таких «так» і надалі, і назавжди, і на більшість ваших питань відповідь буде «так». Та на завтра ми забудемо. Людина звикає до всього, і ми виховані у такому абсурдному світі, де смерть – лише статистика. Статистика аварій, самогубств, пожеж, померлих від грипу(актуально, правда?). І що? І все. Почули – забули. Почули знову – забули. Потім вже і не намагаємось чути.

Дівчина 19 років. Зробила свій останній крок до вітру. Вітер ще довго пам*ятатиме її тіло і асфальт під вікном також. Але вони нічого не скажуть. А ми? Нічого не скажемо. Ми закриваємо очі. Просто кожен впевнений, що його слово нічого не варте за загальному фоні, але ж потрібен лише один голос – інші ехом відізвуться. Байдужість, апатія – основні критерії оцінки будь-якої особистості. Ми, люди про людей не дбаємо. Ми ховаємось від проблем, а не вирішуємо їх.

Дівчинка викинулась з гуртожитку! Це просто не можливо, щоб біля неї нікого не було в той час,щоб ніхто не підтримав. Чи можливо? Вона не викинулася б з вікна під оплески друзів, чи рідних. Її міг би хтось спинити. Як потрібно збайдужіти до життя, до будь-якого її прояву, щоб не намагатися запобігти його закінченню? І невже ми інші? Ми егоїсти. Дбаємо про себе. Спочатку іде я хочу, а потім ваші побажання.

Самогубство. Абсурд. Статистика. Нісенітниця. Лише слабкі вирішують проблеми саме так.

А ти зміг би? Ти зробив ьи цей останній крок? А ти колись пробував? І не раз і не зміг. От і все.

Краплина алкоголю суміші з самотністю і от. Кінець. Крапка.

І ми закриваємо очі. Ми не любимо крапок. Ми любимо любити і намагаємось вірити. І закриваємо очі.

Зомбі з заплющеними очима. Люди?