Різдвяний Дух


Червоний запорожець мчить на моє дитяче Різдво. На задньому сидінні ми розважались двома способами: співали колядки і вболівали за наш автомобіль, коли він йшов на обгін.

Коли змучений дорогою двигун змовк ми опинились біля біленької, трошки зморщеної хати. Наша четвірка вилетіла із червоного жучка , поспішаючи в рідні і теплі обійми. В таких довгоочікуваних обіймах загорався вогонь, який посилював Різдвяний Дух. Мені здавалось тоді, що все в повітрі пахне Різдвом, а тепер я розумію, що цей запах був там для нас і в той же час приходив з нами для рідних в цій хатці.

Хоч в нас не було традиції обмінюватись подарунками, ми не вмикали телевізор, щоб подивитись «Один Вдома», ми не чекали фірмової страви, на кшталт, печеного гуся, та цей Дух був все-одно поруч. Ми берегли Його Різдвяними Колядками, ми ніжили Його своєю радістю та посмішками, ми закріплювали Його спільними молитвами. І, найголовніше, ми знали, що святкуємо Народження Сина Божого Ісуса Христа.

Різдво
Різдво
Після вечері ми чекали на появу першої Зорі, коли всі починали відвідувати один одного, щоб ділити і примножувати радість свята. Ближче до півночі ми гуртом йшли до Церкви, де після молитви на нас чекала театралізована розповідь про народження і перші роки життя Ісуса.

Вранці ми грали в сніжки, катались на санях, а в дорозі додому знов вболівали за нашого жучка. Проте ми точно знали, що Різдво – це не той день, коли Санта-Клаус прагне пройти через димохід та роздати подарунки, що це не той день, коли всі наїдаються та напиваються за столом, що це не той день, коли всі вікна сяють гірляндами.

Ми копіюємо традиції Різдва, котрі бачимо по телевізору, але не помічаємо, що ця Різдвяна Історія, що рясна на подарунки, приємні зустрічі, жарти, пісні стала прісною, бо забула про свого головного героя, про Ісуса.