Фото: Роман Ніколаєв

З перших днів повномасштабного наступу ми всі стали буквально спеціалістами у питаннях ППО. Головним питанням було – чому не прикриті спеціальними засобами великі міста України? З часом побачили, як міняється ситуація, як працюють фахівці цієї галузі. І після кожного удару, який росія завдає по нас чи не щодня, соцмережі вибухають освідченнями у любові до ППО. Але не завжди фахівцям вдається збити ракету чи безпілотник так, щоб уламки не впали на міста, не пошкодили цивільну інфраструктуру. Від чого це залежить? Як працюють ППО? Які системи найефективніші? Чи можливо знешкодити ракету з ядерним боєзарядом? На всі ці питання відповів підполковник, офіцер протиповітряної оборони Збройних сил України Сергій Шевчук.

"ЩОБ ЗНИЩИТИ ОДНУ ЦІЛЬ, МОЖЕ ПРАЦЮВАТИ ДЕКІЛЬКА СОТЕНЬ ЛЮДЕЙ"

- В родині у мене військовослужбовців не було. Але мій дядько – якраз офіцер ППО, його дядько (мій двоюрідний дід) також був у ППО, тоді ще – в зенітній артилерії. Це цікаво, тому що ППО – одна з найбільш передових технологічних галузей військової справи. Це і різна електронна техніка, ракетна техніка, авіаційна, тобто, більш передова і інтелектуальна… Звичайно, кожен рід військ потрібен. Але у мене склалося саме так, і я не шкодую, що обрав цей напрямок служби.

- Наскільки на початок лютого 2022 року у нас були готові протиповітряні сили, щоб захищати великі міста?

- На сто відсотків готовими ніколи не можна бути. Звичайно, ми готувалися. Але, як кажуть російською, "нет пределов совершенству". З огляду на досвід крайніх військових конфліктів, ми всі бачимо, що з початком зародження авіації боротьба перенеслася в іншу сферу – в повітря. Спочатку були дирижаблі, потім – аероплани, літаки, ракети, зараз – безпілотні літальні апарати. Це допомагає нападаючій стороні виконувати свої завдання, а протилежна сторона має захищатися від цих, як ми називаємо, засобів повітряного нападу. Це закономірний розвиток воєнного мистецтва, і від цього ми нікуди не дінемося.

Щоб у сучасних умовах досягти переваги у збройних конфліктах у воєнній сфері, треба використовувати весь максимум зусиль. З початку війни у 2014 році збройні сили рф та проксі-сили квазіреспублік, як ми їх називаємо, не використовували засоби повітряного нападу. А для того, щоб досягти переваги, треба використовувати авіацію. Тому ми і готувалися, всі готувалися, починаючи з 2014 року, та й раніше також. Може, деякі посадові особи не оцінювали роль ППО в сучасних конфліктах, та з початком війни 2014 року з’явилося розуміння, що протиповітряна оборона потрібна, і що рано чи пізно нам доведеться зустрітися з повітряним противником — так ми його називаємо. Тому підготовка йшла.

Не будемо приховувати: до 2013 року техніка була, але багато несправної, по папірцях рахувалося, що ми маємо кілька сотень зенітних ракетних комплексів, але в реальності стан їхній був… трішки невідповідним. З 2014 року почалися ремонт і модернізація наявних комплексів, щось закупали. Але тут проблема в тому, що ця техніка дуже технологічна і дуже дорога. Не було достатнього фінансового ресурсу, щоб повністю переозброїтися на новітні комплекси. Тому ми йшли, так би мовити, малою кров’ю: ремонт і модернізація. Плюс формували нові частини, нові підрозділи ППО. З часів Радянського Союзу у нас залишилася певна кількість засобів. Під час реформування, як це називали, а насправді – скорочення Збройних сил у 1990-2000-их роках щось виводилося з бойового складу, щось продавалося, дещо ми все ж відновлювали. Та й багато змінилося. Наприклад, розвиток систем управління, автоматизації. ІТ-технології пішли вперед – ми бачимо розвиток цифровізації, комп’ютеризації. Тому є багато цифрових, електронних систем, які дозволили за рахунок малих фінансових витрат підвищити ефективність управління та застосування засобів ППО.

Протиповітряна оборона – це дуже складна система, яка має багато підсистем. Наприклад, щоб знищити одну ціль, може працювати декілька сотень людей: оператор радіолокаційної станції виявляє повітряні цілі, другий передає інформацію на командний пункт, третій отримує інформацію, четвертий приймає рішення, п’ятий підвозить ракети, шостий ці ракети заряджає, сьомий супроводжує ціль станцією наведення зенітного ракетного комплексу, восьмий натискає кнопку "Пуск"… Але кожного необхідно відповідно забезпечити. Це дуже складна система, де все залежить від чіткої роботи кожного її елементу.

- Коли 24 лютого 2022 року зранку масовано вдарили по всій Україні, наші протиповітряні сили не спрацювали?

- Спрацювали! Починаючи з кінця 2021 року ми всі бачили, що росія стягує війська до кордону. Це було вже друге стягнення. В квітні 2021 року, пам’ятаємо, вони проводили свою так звану перевірку бойової готовності. Потім в кінці року – знову війська до кордону стали. Всі командири, які себе поважають, розуміли воєнно-політичну обстановку, розуміли, що так просто перекидати 11 тисяч одиниць техніки і десятки тисяч особового складу, лише щоб зробити якісь демонстраційні дії, ніхто не буде. Все-таки війною править економіка. Звичайно, всі сподівалися, що з того нічого не буде, просто побігають, політають вздовж кордону – і все минеться. Але всі ми готувалися.

Так само і у нас в частині були відпрацьовані плани. Ми розуміли наші дії, якщо, не дай Боже, відбудеться вторгнення. Для мене воно розпочалося так само, як і для всіх, о четвертій ранку 24 числа. Коли в лютому почалося напруження, нагнітання обстановки, рішенням командувача з керівного складу частин були призначені відповідальні – командири, заступники. Так випало, що в ніч з 23 на 24 лютого я був відповідальним по своїй частині. Тому ночував по місцю служби. І десь о четвертій ранку прокинувся від того, що за вікном почув звук реактивного двигуна – літак (як з’ясувалося потім, це була піднята в небо наша авіація, виведена з-під удару). Ще було темно, спочатку я нічого не зрозумів. Швиденько до чергового – там розгорнута система планшетів, видно повітряну обстановку, в небо була піднята наша авіація, а з Чорного моря вздовж так званого Придністров’я пішли крилаті ракети на територію західних областей України. Одразу черговий оповістив частину, збір, люди швиденько зібралися. Загрузилися, і один з моїх підрозділів виїхав для виконання завдань з протиповітряної оборони на північному напрямку.

- І в перший же день ви щось позбивали?

- Специфіка мого підрозділу в тому, що ми не збиваємо, а ведемо радіолокаційну розвідку для того, щоб виявляти цілі – засоби повітряного нападу. Передаємо цю інформацію винищувальній авіації, в зенітні ракетні частини. Ми розгорнулися, включилися в роботу і одразу почали працювати. Але повторюю: не можна бути готовим до всього на сто відсотків. В будь-якому воєнному конфлікті, починаючи з розвитку авіації, основне – це завоювання переваги в повітрі. Протиборча сторона має панувати в повітрі, для цього насамперед — подавити засоби ППО противника для того, щоб її авіація могла літати безперешкодно, і відповідно, знищити літаки і гвинтокрили противника, щоб вони не завдавали удари у відповідь. Якщо брати по принципах воєнного мистецтва, то цю задачу вони не виконали. Так, втрати були, це війна… І втрати особового складу, на жаль, були, і втрати техніки... Але ми зреагували, вийшли з-під удару. Так само авіаційна техніка вийшла з-під удару, частини наземних сил і засобів ППО здійснили переміщення на позиції, розгорнулися. Тому ми перший удар витримали. А ви самі розумієте, це як в будь-якому спорті, перший удар – основний, найсильніший. Якщо ти витримав перший удар, після того розумієш суть ситуації, розумієш, куди далі рухатися.

- Але тоді, в перші дні, почали буквально волати, що Київ незахищений, по Києву прилітає. Тепер столиця вже під захистом. Можливо захистити великі цивільні об’єкти? Це завдання ППО?

- Завдання протиповітряної оборони – це захист. Але немає стовідсоткової системи ППО, яка знищить сто відсотків цілей. Навіть якщо ми візьмемо державу Ізраїль, "Залізний купол" — це лише одна з підсистем, є ще "Праща Давида", наскільки я пам’ятаю, та інші. Якщо ми візьмемо математичні показники, які були у нас раніше в документах, то наша ППО виявилася стійкою, тому що ми знищили певну кількість цілей. Зрозуміло, зараз, з урахуванням досвіду повномасштабних бойових дій, ми вийшли на рівень збиття 80-90 відсотків. Ми підвищили ставку ППО.

Щоб ви розуміли, в перші дні була дуже велика кількість авіації противника. Так, великі міста, угруповання військ були захищені. Але за рахунок чисельної переваги ворога були ураження критичної інфраструктури, цивільних об’єктів і військ. Ми також завдали ураження противнику. На даний момент вони, як бачите, майже відмовилися від використання пілотованої авіації, крім зони бойових дій. В кабіні літака сидить людина, яка боїться бути збитою. Плюс втрата авіаційної техніки, яка має свою ціну...

Завдання системи ППО – не знищити, а прикрити, не дати противнику завдавати удари по об’єктах, які прикриваються. Навіть сама наявність зенітного комплексу вже буде виконувати свою роль, бо противник не буде застосовувати авіацію.

Ми – перша за площею країна в Європі. Прикрити сто відсотків своєї території ані фізично, ані економічно неможливо. Навіть в Радянському Союзі, де була мегавелика військова машина, не було все прикрито. Москва – була, військові центри також. Але все прикрити нереально. Навіть в Ізраїлі, де невелика територія, і те — прикривають лише міста, населені пункти, критичну інфраструктуру. Якщо буде летіти ракета, а система "Залізний купол" прорахує, що вона летить в пустелю, система не буде її знищувати.

"НЕМОЖЛИВО СТО ВІДСОТКОВО ЗНИЩИТИ ВСІ ПОВІТРЯНІ ЦІЛІ"

- Час від часу по нас летить одразу 70 ракет. Чим більше летить, тим більше шансів, що якась з них прорветься і досягне цілі? Саме в цьому сенс масованих ударів?

- Це також один з принципів воєнного мистецтва – масованість: на визначеній вузькій ділянці місцевості ти маєш застосувати максимальну кількість засобів, щоб продавити оборону противника. Зрозуміло, велика кількість використовується для того, щоби, якщо у тебе, припустимо, 30 ракет, 25 з них зіб’ють, а п’ять, можливо, досягнуть своїх цілей. Звичайно, тяжко залізти в голову ворога, але найперше – ніколи не треба недооцінювати противника. Якщо ти його недооціниш, то дуже тяжко поплатишся. Тому необхідно аналізувати його дії, і вже від цього будувати свою тактику протидії. Так, масованість використовується для того, щоб кількістю засобів повітряного нападу (в нашому випадку — крилатих ракет чи "Шахедів") продавити систему.

Система ППО будується ешелоновано. Це не означає, що біля якогось населеного пункту стоїть один зенітний ракетний комплекс і прикриває це містечко. Якщо це важливий об’єкт (у нас вся територія важлива, вся наша Україна), будується ешелонований захист. На дальніх підступах працюють одні зенітні комплекси, на середніх відстанях – інші, на ближній відстані, вже біля об’єкту прикриття, — ще інші. Плюс виявлення так само — локаційні станції, які виявляють цілі. Якщо, наприклад, поставити локаційну станцію біля самого об’єкту прикриття, то ми виявимо ціль, але не встигнемо швидко відреагувати, передати інформацію, що летить ціль, щоб запустити… Треба ввімкнути комплекс – адже, зрозуміло, він не може 24/7 стояти ввімкнений. Будь-яка техніка має ресурс, плюс охолодження, заправка пальним. Тому не всі комплекси стовідсотково перебувають ввімкненими. Є чергові сили, які працюють, є ті, які вимкнені, але з початком загрози вони вмикаються, посилюють поле, і таким чином збільшується зона ураження.

- Коли росіяни почали застосовувати "Шахеди", перші досягнули цілей, скажімо прямо. Але швидко стало зрозуміло, що їх також можна ловити…

- Є таке поняття – дія проти дії, або змагання меча і щита. Тобто, на будь-яку дію одразу відпрацьовується протидія. Противник, проаналізувавши, що його дія недостатня, застосовує нові прийоми або нову зброю, або порядок її застосування. Інформація про те, що росія співпрацює з Іраном на рахунок постачання нових БПЛА, була відома, здається, ще в травні минулого року, вона відпрацьовувалася. Зрозуміло, має проводитися оцінка можливостей противника. Ми вже вивчали, які можливі засоби з’являться, їхні тактико-технічні характеристики, — в тому плані, щоб протидіяти. Плюс що стосується самого способу ведення бойових дій… Є таке поняття: вивчення і впровадження бойового досвіду. Зрозуміло, що противник застосовує нові види озброєння, нові тактичні прийоми. Застосували того ж "Шахеда". Швиденько збирається вся інформація, узагальнюється, аналізується і розсилається зацікавленим особам – для того, щоб на інших ділянках вже могли протидіяти. Зрозуміло, з часом, з досвідом застосування ми, як кажуть, набивали руку. Згадали, що в Другу світову війну у нас були зенітні прожектори — ми знову знайшли їх, застосували, як і зенітну артилерію, зенітні кулемети. По засобах масової інформації бачимо, що це показує себе в боротьбі з тими "Шахедами" ефективно.

-Але всі ці збиття такі гучні…

-Повітряний вибух краще чутно, ніж наземний.

- Що вам як спеціалісту здається найбільш небезпечним? Що можна пропустити?

- Одна з проблем невдач російської армії в війні проти нас – це, можливо, дуже класна робота їхньої пропаганди. Як би не було, вона працює на всі сто відсотків, а може, й більше. Зрозуміло, що ми, з урахуванням досвіду, ведемо свою інформаційну боротьбу, протидіємо. Але вони працюють. Їхні всі так звані "аналоговнетные" комплекси… Ми ж самі розуміємо, як воно є. Їхній військовий телеканал "Звезда" в програмі "Военная приемка", чи як вона там називається, весь час показує супер-мега-"не имеющие аналогов в мире" комплекси. І ми, можливо, з самого початку не те щоб переоцінювали противника, але думали, що, мабуть, так і є. Їхні гіперзвукові так звані ракети "Кинджал", крилаті ракети, винищувачі п’ятого покоління Су-57 … Але коли їх почали реально використовувати в війні проти нас, одразу було видно, що не все так однозначно, як казав один політик. Одна справа – показати на малюнку чи в красиво знятому мультику тактико-технічні характеристики озброєння, інша – використання його в реальних бойових діях.

Воєнно-політичне керівництво росії, мабуть, знаходиться в інформаційній бульбашці, вони реально вважали, що у них – "друга армія світу", найкраще озброєння, що їхнє "вундерваффе" зробить корінний перелам. Але пішло трошки не так…

Що стосується небезпечних видів озброєння, які у них є, — це теж питання відкрите. Ось взяти так званий гіперзвуковий ракетний комплекс "Кинджал". Якщо почитати наукову аналітику, то він не є гіперзвуковим, Якщо я пам’ятаю, то гіперзвук починається зі швидкості більше 12 тисяч кілометрів на годину. А у "Кинджала " не ті технічні характеристики, не ті технічні рішення, щоб вважати його гіперзвуковим комплексом. Всі ми подивилися, що, наприклад, комплекси, які нам передали наші союзники, країни-партнери, той же "Patriot" з США, не були розраховані на боротьбу з такими цілями. У них ще є комплекс "THAAD" — це комплекс чисто протиракетної оборони, тому що "Patriot" призначений для боротьби з літаками, аеродинамічними цілями, хоча може збивати і ракети. Але був факт збиття цих "Кинджалів", що підтвердили наші партнери з США. У рф є і "Циркони", і "Авангарди", але, по-перше, їх бачили лише у мультиках, які путіну показували, по-друге, той же "Циркон"… Наскільки я пам’ятаю, під час його випробувань у 2021 році десь в районі Архангельска сталася якась ядерна аварія… Тобто, не все так гладенько у них.

Новину про збиття "Кинджалу" першим повідомило "Defense Express" — авторитетне видання, з фактами, з фотографіями. Потім командування Повітряних сил сказало: інформацію поки рано видавати. Але пізніше сам факт підтвердили. Ми як фахівці теж все оцінюємо. Я розумію, що комплекс "Patriot" здатен уразити, перехопити дану ціль. Тому що ця ціль летить по балістиці. Маючи протиракету з нормальною енергетикою і достатньою швидкістю, маючи обчислювальні можливості, можна перехопити таку ціль, тут проблем немає. Наприклад, наскільки я пам’ятаю, перше збиття балістичної ракети було в 1960 чи в 1961 році, ще в Радянському Союзі. Це не проблема – ракетою збити ракету. Просто сам факт, що ми перехопили комплекс, який рахувався як "не имеющий аналогов"…

Тут є військова складова: ми уразили ціль, яка могла створити багато неприємностей на якомусь об’єкті. Але вийшла й велика інформаційна складова: є західна зброя від наших партнерів, яка спроможна перехопити цілі, які до того навіть західні експерти вважали такими, що не можна перехопити. Також – іміджева складова. До початку повномасштабного вторгнення по експорту зброї рф була в числі топів – розказували, що мають "не имеющие аналогов" літаки, танки, ракетні комплекси і все решта. Але зараз, подивившись, як працює зброя, створена передовими країнами світу, — без пафосу, без нічого, просто виконує свою роботу, — ті країни, які раніше обирали російську зброю, зрозуміло, перейдуть на ті системи, які показали свою ефективність. Західні компанії, той же відомий "Rheinmetall", готові вкладатися в розбудову українського ВПК, створювати спільні виробництва, може, на території країн-партнерів. Це ж перший їхній рекламний, маркетинговий хід: якщо вони показують, що їхня зброя працює, то одразу з’являться покупці… Економіка, бізнес працюють, збільшиться продаж їхньої зброї.

- Виходить, ми стали таким собі рекламним майданчиком для демонстрації роботи протиповітряних засобів…

- Одна справа – зброя, випробувана в умовах полігону, де все гладенько, стабільно, чистенько. А інша – коли вона використовуються в реальних бойових діях. Тому що коли створюється нова система озброєння, конструктори не можуть прорахувати всі нюанси її використання.

- Можна вже говорити, що над країною вже є "український купол", який ефективно працює?

- Звичайно, "український купол" – це наші війська ППО, що стосується і повітряних сил, і сухопутних військ, інших складових сил оборони, що ведуть боротьбу з повітряним противником. Але ще раз повторюю: немає стовідсоткового знищення повітряних цілей. Так, можливо, деякі об’єкти прикриті краще, наприклад, столиця – це, зрозуміло, іміджевий стимул, бо столиця держави – це військово-політичний і економічний потенціал. Також прикриваються військові об’єкти, угруповання військ, війська на полі бою. Мистецтво командира, воєначальника – маючи якийсь ресурс сил ППО і маючи кількість об’єктів прикриття, грамотно розставити сили, визначити, який об’єкт краще прикрити.

Неможливо повністю прикрити всю територію України. Якщо взяти, наприклад, країни НАТО, то у них для ППО в основному використовувалась винищувальна авіація. А наша школа, яка йде ще з радянської, віддавала перевагу використанню наземних систем ППО, але ми так само використовуємо винищувальну авіацію, тому що авіація теж входить до складу сил ППО. Тож в НАТО був більший акцент на авіаційну складову. Але зараз, аналізуючи досвід ведення бойових дій у нас, вони, ймовірно, будуть переписувати доктрини і концепції. Тому що вони побачили, що наземні засоби ППО також показали свою ефективність.

- "Кинджал" — це ракета середнього радіусу дії?

- Так, вона не міжконтинентальна.

- До неї можна прикріпити тактичний ядерний заряд? А стратегічні ракети можуть бути націлені на Україну? І чи зможе наша ППО їх перехопити?

- Якщо брати ракетні комплекси класу "земля-земля", які призначені для ударів по наземних об’єктах, то вони поділяються на малої дальності (до тисячі кілометрів), середньої дальності (більше тисячі кілометрів) і міжконтинентальні стратегічні комплекси (до декількох тисяч кілометрів, щоб доставити ядерний боєзаряд з одного континенту на інший). Стратегічні комплекси мають кілька держав: США, рф, Китай, декілька (в основному на підводних човнах) Великобританія, Франція. Це зброя стримування, як її називали. Всі розуміли, що в глобальній ядерній війні, якщо вона станеться, не буде переможців – це буде повне знищення земної кулі, ядерна зима, ядерна ніч…

Що стосується комплексів тактичного рівня (малої і середньої дальності) – так, вони є. В кожен з них по конструкції можливо вбудувати ядерний боєзаряд. Що стосується застосування ядерної зброї… Зрозуміло, ми готуємося до всього. Я читав, що навіть в чатах дитячих садочків пишуть мами: "На який день після ядерного вибуху можна вести дитину в дитсадок?" Наш народ до всього звик, нам немає куди діватись, і нас нічого не зупинить…

- Чи можуть наші противники запустити стратегічну ядерну ракету?

- По фізиці це не можливо, зважаючи на малу відстань між нами і рф, тому що вона повинна вийти у космос, а потім повернутися.

- Тобто, вона за своїми характеристиками не може бути застосована по Україні?

- Можливо, якщо її запустять з району Камчатки.

- А ми її зможемо збити?

- У 1972 році було підписано договір між СРСР і США щодо систем протиракетної оборони. На початку 2000-х або в 2010-ті роки рф і США з нього вийшли. Там було сказано так, що були лише два райони розгортання протиракетної оборони: в СРСР – в районі Москви, в США – біля бази, де було розміщено міжконтинентальні балістичні ракети. Теоретично можливо перехопити балістичну ракету (випробування проводились), але це спеціальні комплекси протиракетної оборони (в росії — А-135, в США – теж свої, їх декілька). Але коли летить сама боєголовка, вона може пускати ще 10-20 хибних цілей. Тобто, має бути така селекція цілей…

- А якщо прилетить тактична ракета? Це "Кинджал"?

- Так, або "Іскандер".

- Ми ж їх вміємо збивати. Але якщо вона буде з ядерним зарядом?

- Для чого потрібна тактична зброя? Вона використовується для надання вогневої переваги на полі бою. В СРСР була така концепція: тактичний удар завдається, наприклад, у оборону противника, глибоко ешелоновану, закопану, в бронеоб’єктах. Скільки б там не працювала артилерія, не факт, що виб’єш ворога з тих окопів і укриттів. Великі витрати снарядів і все решта. Що пропонувалося: завдається тактичний ядерний удар. Радіус ураження при цьому може бути два-три кілометри, а то й декілька сотень метрів. Це невелика потужність, є навіть тактичні артилерійські снаряди (на 2С3, на "Піони"), які можуть завдавати ядерного удару. В місці завдавання ядерного удару робиться так званий "пролом", і в нього вводяться війська. Чому в СРСР на всіх танках були системи протихімічного, протиатомного захисту? Для того, щоб на великій швидкості танк пройшов зону ураження. Екіпаж якщо і отримував дозу опромінення, то невелику, і проходив далі в глибину.

Так, можливо використати тактичну зброю для ураження деякого об’єкту критичної інфраструктури. Але яка в цьому доцільність? Військова доцільність буде. І політична і інформаційна…

- Якщо збити таку зброю з ядерним зарядом, яка територія буде уражена?

- Ядерний заряд – це не те ж, що і вибухівка. Там дуже складний механізм. Є одна частина ядерного заряду, є друга частина. Для того, щоб утворилася ядерна реакція, так звана ланцюгова реакція, має бути критична маса: під дією звичайної вибухової речовини ці два елементи між собою складаються, за рахунок швидкого сплющення утворюється ланцюгова реакція. Якщо ракету зіб’ють і ядерний боєзаряд просто впаде, ймовірність спрацювання просто від падіння дуже й дуже мала.

"В ДОДАТКУ "Є ППО" ЛЮДИНА МОЖЕ ПОВІДОМИТИ, ЩО НАД ЇЇ ГОРОДОМ ПРОЛЕТІЛА РАКЕТА. І ЦЕ ДОПОМОЖЕ НАМ ЇЇ УРАЗИТИ"

- Наскільки цивільне населення іноді вам заважає? Невже викладання знімків збиття ракет може вам нашкодити? Люди роблять це від радості, вони хочуть показати, що бачили прекрасну роботу ППО-шників, хочуть вам подякувати. Чого не мають робити люди?

- Зараз у нас епоха інформаційних технологій, кожна людина хоче бути медійною, відомою, поділитися в соціальній мережі якимось контентом. Але війна любить тишу, зброя любить тишу. У нас зараз навіть внесли зміни до законодавства, що стосуються адміністративної і кримінальної відповідальності за поширення відомостей про роботу ППО, пересування озброєння, військової техніки. Викладаючи таку інформацію, по-перше, ми виявляємо розташування наших сил і засобів. Ми ж розуміємо, що маючи якусь фотографію чи відео, ми прив’язуємося до геолокації. Будівля, типові орієнтири – і одразу можна виявити розташування сил і засобів ППО. А противник оцінить результативність своїх ударів, що було уражено, а що – ні.

90 відсотків розвідувальної інформації береться з відкритих джерел. Є навіть таке визначення: OSINT-розвідка, тобто розвідка з відкритих джерел. Тому, розміщуючи в Інтернеті відео чи фото, ми завдаємо шкоди як засобам ППО, так і самим собі. Якщо противник виявить розташування наших сил і засобів, то, зрозуміло, він буде коригувати свою роботу, щоб або обійти ці сили і засоби, або їх уразити. Зрозуміло, що зараз – війна маневру, на місці ніхто не сидить і не стоїть: відстрілялися – і пересунулися. Так само і згорнуті комплекси – вони теж в транспортному положенні в укриттях, тільки під час загрози нападу розгортаються на визначених позиціях. Але повторюю: війна любить тишу. Зрозуміла гордість людей за наші Збройні сили, за наші сили оборони, в тому числі ППО: ми працюємо, захищаємо військові і цивільні об’єкти. Але для цього є у нас пресслужби, є відповідні управління в Генеральному штабі, в ЗСУ, в Міноборони, в командуваннях сухопутних військ і всіх інших, які поширюють інформацію. Після Перемоги, звичайно, знімемо фільми, проведемо екскурсії, покажемо все, як має бути. Але поки, вважаю, треба трішки потерпіти.

- Коли ППО збиває якийсь об’єкт, уламки падають і завдають шкоду. Часто лунають питання: чому не можна збити ракету чи "Шахед" не над містом, а десь над посадкою чи полем? Є взагалі така можливість – обрати, де збити, щоб не завдати школи уламками?

- Якщо брати ведення бойових дій засобами ППО в зоні АТО (ООС) на початку повномасштабного вторгнення, то в основному ми вели боротьбу з безпілотними літальними апаратами (ті ж самі "Орлани"). Коли проводили ураження цих об’єктів, якраз планували, у нас була відповідна карта, дивилися в онлайн-режимі, щоб літальний об’єкт не був над населеним пунктом, об’єктом критичної інфраструктури, щоб уламками не уразити цивільні об’єкти. Зараз ситуація інша. Швидкість БПЛА – 100-150 кілометрів на годину. Поки він летить, ми можемо визначити оптимальні чи кращі умови його знищення. А крилата ракета летить зі швидкістю 900, а то й тисячу кілометрів на годину, тут все вирішують секунди. Десь щось не спрацював, секунда – і… Скажемо так: ми ставимо на терези дві шкоди, яку з них вибрати. Якщо ми не знищимо засіб повітряного нападу, то він може наробити дуже багато шкоди – ми бачили вже прильоти і по цивільній інфраструктурі. Краще ми знищимо цей об’єкт ураження. Так, уламки впадуть, може, пошкодять машину біля під’їзду, якесь вікно виб’ють. Але це все відбудується, відновиться. Якщо ж ми пропустимо ціль, то наслідки будуть дуже тяжкі.

Ще раз скажу: ми не можемо всю територію нашої держави прикрити комплексами, поставити їх всюди, щоб ми могли збивати ракети за 100-200 кілометрів від об’єкту прикриття. Так, у нас вони є, розставлені по всій території. Буває, "Шахеди" летять з південного напрямку, і їх уражають ще по дорозі до Києва, на території Миколаївської чи Черкаської області. Але все ж щось проривається.

- Ви бачите, що за ці півтора року наші фахівці виросли в своїх знаннях?

- Набутий досвід в будь-якій цивільній чи військовій сфері – є безцінним. Нормальна людина аналізує свої помилки, невдачі або, навпаки, позитивну складову і планує порядок дій. Країни-партнери, можливо, не очікували на таку результативність використання своєї зброї. Наприклад, візьмемо комплекс "IRIS-T", який нам надала Німеччина. Він досі в збройних силах Німеччини не прийнятий на озброєння, його поставляли на експорт в Єгипет та інші країни. У нас він показав свою ефективність, і у виробників комплексу з’явилися замовлення. Змінилась тактика і бойовий порядок застосування.

Періодично ми обмінюємося досвідом з країнами-партнерами, ділимося тактичними прийомами, порядком застосування що по авіації противника, так і комплексів – наших і тих, що нам дали в користування для боротьби з засобами повітряного нападу противника. Обмін досвідом іде. Що це дає? По-перше, вони коригують свої програми підготовки підрозділів, тому що вони, як і будь-яка армія, мають бути в тренді, використовувати найбільш передове, як кажуть, іти в ногу з часом, застосовувати нові прийоми і способи. По-друге, це дозволяє вносити зміни в самі комплекси, тому що ті ж "Patriot", "NASAMS", "IRIS-T" — класні комплекси, але в них виявляються деякі недоліки, які можливо прибрати. Тому так само взаємодіємо з виробниками, вони також вносять доопрацювання, що стосуються технічного стану.

- А які системи вам найбільше подобаються? З чим би ви працювали? На які б замінили все старе, радянське?

- Немає поганих систем чи неефективних. Все залежить від особового складу, який їх використовує. Навіть радянські комплекси по деяких параметрах перевершують деякі закордонні, які нам дають. Тому що в кожному комплексі є свої плюси і мінуси. Головне – вміння особового складу, вміння командира при використанні комплексу недоліки зменшити, а позитивні характеристики підвищити. На даний момент не можу сказати, який комплекс мені найбільше подобається, тому що дуже багато інформації.

Розумієте, війна не закінчилася, вона ще триває. Так, ми хочемо швидкої перемоги, всі цього прагнемо, але реальність є реальність – ми живемо в умовах війни, незрозуміло, які будуть подальші дії противника. На початку війни була пілотована авіація, потім з’явилися крилаті ракети, потім – "Шахеди", БПЛА "Ланцети" … І на кожному етапі на кожен засіб знаходилася своя протидія. Одні комплекси показали свою ефективність проти крилатих ракет, а, наприклад, проти "Шахедів" працюють погано. І хто раніше думав, що кулемет "Максим" буде ефективним проти цих БПЛА? Зараз дістали ці кулемети і використовують. Як росіяни кажуть: "деды воевали"… Використовується все.

- Харків і прикордонні території, де безпосередньо йде фронт, дуже потерпають від С-300. Їх використовують як зброю, хаотично обстрілюючи саме цивільну інфраструктуру. Від них можна якось захиститися? І чи це здивувало вас як фахівця, що ці ракети так використовують?

- Будь-який зенітний ракетний комплекс може також вести вогонь по наземних цілях, наприклад, той же комплекс "Оса". При розробці комплексу С-300 така технічна можливість була в нього закладена. Єдине, що вони якось доопрацювали ракету і саму систему наведення, що вона почала бити далі. При цьому втрачається точність, тому б’ють площадно.

Проблема таких комплексів, як С-300, в тому, що це комплекс ППО. Він розроблений, щоб знищувати повітряні цілі – літаки і ракети. А ракети, які їх перехоплюють, мають летіти в декілька разів швидше. Тому в С-300 дуже швидкісна ракета. Відповідно, маленький час її виявлення і реагування. Може пройти декілька десятків секунд або декілька хвилин з моменту старту ракети до її влучання. І тут ми не можемо спрацювати. Єдиний варіант –знищення цих комплексів на землі. У нас вже є протирадіолокаційні ракети, надані партнерами, наприклад, "HARM". Це ракета, яка наводиться в радіолокатор. Адже коли він вмикається, то випромінює в простір радіосигнали. Але не завжди вдається його уразити. Це проблема прикордонних міст. Можливо, "Російський добровольчий корпус" зробить ще рейд на Воронеж… Ви ж бачите, кілька тижнів тому над Бєлгородщиною збили за один день чотири чи п’ять російських бортів. І все, там поки тихенько, не працюють…

- Наскільки швидко людину можна навчити збивати повітряні цілі? Є охочі іти саме в ППО?

- Зараз озброєння в основному технологічне. Ми сміємося з геймерів, а вони можуть бути класними операторами протитанкових чи зенітних комплексів. Ще важлива швидкість реакції, прийняття рішень. Протиповітряний бій – швидкоплинний, у тебе дуже мало часу, щоб виявити ціль, швиденько її знищити – і відвести загрозу від об’єкту, що прикривається. Тому будь-який бажаючий – будь ласка, просимо, приєднуйтесь до ППО. Є ППО в сухопутних силах, є в повітряних – кожна частина, кожен підрозділ має свої сили і засоби протиповітряної оборони.

Люди йдуть до нас, але в кожного свій темперамент. Кожен хоче різних умов свого можливого використання. Комусь більше подобається "двіж" на передку, коли атаки, ближній стрілецький бій. Комусь – інтелектуальна робота, наприклад, сидіти в штабі, займатися аналітикою чи дешифруванням розвідувальної зйомки. Декому краще "літати" – бути оператором БПЛА. Декому краще сидіти за індикатором, вдивляться в кожну дрібнесеньку відмітку, яка може бути повітряною ціллю…

З початком повномасштабного вторгнення я взяв по мобілізації багато фахівців з ІТ. Ці хлопці і дівчата розуміють сучасні мережеві і цифрові технології, вони вдосконалюють системи. Вже існує програма "Є ППО": кожен бажаючий може встановити собі додаток і повідомити про проліт повітряного об’єкту типу ракети чи "Шахеда". Тому що, як я вже казав, ми не можемо покрити всю територію радіолокаційним станціями. А якщо б навіть могли, то та ж сама ракета в основному рухається по низинах – там, де РЛС не буде її бачити. Але, можливо, пролетить у когось над городом, людина повідомить про це – і дані надійдуть до комплексів ППО, з якого напрямку чекати повітряного противника.

- Буквально після першого тижня великої навали ми всі ставили одне запитання: коли у них закінчаться ракети? Здавалося, ось зараз всі використають… Минуло вже 15 місяців – і щось вони ніяк не закінчуються.

- Промисловість у них працює. Як би не було, санкції, введені нашими партнерами, діють, але не повністю, бо пішов так званий паралельний імпорт через країни-проксі, через країни-сателіти. Вони проводять закупівлю елементів критичної електроніки, чипів, микрочипів. Можливо, зменшилися виробничі потужності, але виробництво є. Зрозуміло, потрібне запровадження таких санкцій, щоб вони не отримували елементи критичної електроніки, критичного імпорту. Плюс, можливо, якісь дії на їхніх підприємствах – щоб вони не могли реалізувати свої виробничі потужності.

- Але скільки б ракет вони не виготовили, все одно наша ППО максимальну кількість цілей зіб’є…

- Будемо намагатись… Незважаючи на ту кількість засобів повітряного нападу, що має противник, ми в цілому спроможні максимально їм протидіяти. Зрозуміло, що є допомога від країн-партнерів, але потрібно й своє розвивати. Але вся наша територія під загрозою ураження засобами повітряного нападу, тому поки недоцільно на ній створювати виробничі потужності, тому йде мова про спільні підприємства з партнерами. Наша наукова школа дуже висока, існує багато наукових закладів (військових і цивільних), військових навчальних закладів. Наша наукова і конструкторська школа сильна ще з радянських часів, зараз вона розвивається. В світі ніхто нічого сам не робить. Навіть США не всю зброю виробляють самі, деякі види зброї закупають у партнерів, або купують ліцензію. Наприклад, гаубиці М-777 – британська розробка, яка показала свою ефективність, тому США придбали ліцензію і зараз виробляють ці гаубиці у себе. Тому є варіант створення спільних підприємств з країнами-партнерами. Тим більш, ми знаємо, що наші партнери – весь західний світ, до якого ми рухаємося. Створюючи щось своє, ми розвиваємо свою науку, свої виробничі технології, розвиваємо свою економіку. А економіка – це двигун прогресу і двигун війни, без цього нікуди не дінемося.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ